“Покажи мені, де болить”. У кожного з нас з цим виразом спливають у пам’яті хворобливі асоціації, пов’язані з візитом доктора, а також з батьківською турботою. Будучи дітьми, ми не могли правильно описати свій біль, однак, ми знали, що лікам відомо про те, де у нас болить. Або нам так здавалося!

Насправді, будь-який знеболювальний засіб менше схожий на «чарівну паличку» і більше на «дробовик». Він подорожує по нашому кровобігу, вбиваючи будь-який біль, який зустрічає на своєму шляху. Тому якщо у вас страшенно болить голова, а ви випиваєте таблетку від болю в спині, то ви отримаєте два в одному.

Якщо уявити нервову систему нашого організму як мережу телеграфних проводів під час громадянської війни, то в штаб-квартиру постійно надходять звітності від збитку, який наноситься всій країні. Президент, наш мозок, розцінює отриману інформацію як біль. Якщо ви хочете зменшити біль президента, то необхідно зупинити відправника, вторгшись в систему проводів, або відправити шпигуна, щоб він перехоплював повідомлення. Якщо біль дуже сильна, то завжди можна достукатися до президента безпосередньо.

Різні медичні препарати застосовують кожен з цих підходів. Наприклад, анальгетики зменшують біль без блокування нервових імпульсів, працюючи з чуттєвим сприйняттям або зміною свідомості. Вони бувають різних видів, в тому числі це і протизапальні препарати, які знижують біль, зменшуючи запалення. До анальгетиків також належать інгібітори ЦОГ, які зупиняють сигнали, і опіоїди, які знижують тяжкість больових сигналів в головному мозку і нервовій системі.

Коли анальгетики перестають працювати, лікарі звертаються до анестетиків, які просто блокують всі відчуття, біль або щось ще, нокаутуючи людину або викликаючи оніміння в конкретній області. Таким чином, ці процедури не зосереджуються на болі, швидше вони блукають по організму в пошуках повідомлень про біль, а потім блокують їх, знищують або перехоплюють. Щоб зрозуміти, як це працює, давайте ближче подивимося на фізіологію болю.

Відправка і отримання повідомлень про болі

Питання розуміння болю турбувало філософів, лікарів і дослідників протягом століть. На Далекому Сході усе почалося з ідеї незбалансованих сил інь і янь. Стародавні греки вважали, що біль – це несправні тілесні соки. Мусульманський лікар Авіценна побачив біль як результат якихось змін у фізичному стані. І, звичайно ж, численні культури вважали, що боги давали біль в якості покарання і вимагали її покаяння.

Практичне дослідження болю проводилося в 19-20 століттях, проте, медичні та технологічні досягнення останніх 40 років зробили революцію в цій області. Далі ми розповімо про поширену модель того, як працює біль.

Що таке периферичні больові рецептори (ноцицептори)

Наприклад, ви торкаєтеся чогось гарячого. Відразу ж миттєво ви забираєте руку, але вже відчуваєте біль, тому що система спеціалізованих нервів під назвою ноцицептори (від латинського “noci” – шкода + рецептор) вже активована. На відміну від інших типів нервів, ці больові рецептори стають активними лише тоді, коли людині заподіюється шкода, наприклад, вона відчуває надмірний тиск або доторкається до чогось гарячого. Коли це відбувається, нерви перетворюють больові подразники в електричний сигнал, який блискавично надходить у мозок, несучи погані новини. Але як? Їх нервові закінчення змінюють форму, створюючи пори, через які проходять позитивно заряджені іони. Цей приплив іонів надходить в клітинні мембрани і генерує електричний потенціал. Чим сильніша травма, тим активніший сигнал.

Таким чином ця система піклується про те, щоб сповістити головний і спинний мозок про джерело болю, але як саме периферичні больові рецептори виявляють ушкодження, науковий світ все ще простежує.